За історію існування незалежної України зникли 468 сіл.
Приблизно в стількох же селах хати стоять
порожніми. До 2000 року наша країна щорічно втрачала 11 сіл, після 2000 – по 19
на рік. З одного боку це об’єктивний
процес, який не можна зупинити. Агрохолдинги та фермерські
господарства завдяки сучасній техніці не потребують такої кількості
робітників, як радянські колгоспи або селянські подвір'я до 1917 року. Щезають села поступово: погіршується інфраструктура,
закриваються школи, амбулаторії, пошта. Останньою зачиняє свої двері
крамниця...
За переписом 1897 року кількість мешканців Вовнігів складала 893 осіб (442 чоловічої
статі та 451 — жіночої). В селі існували школа та лавка, заможні господарі володіли молотарками та водяними млинами. Широкі
випасні луки, чудові краєвиди, прозоре Дніпро, яке кишіло рибою, спомагали населенню
не бідувати і вважати Вовніги найкращим місцем
на землі. Життя тут буяло, діти навчалися грамоті, громадське життя кипіло. Та з
роками ситуація змінювалася і не на
краще. За 130 років постійне населення Вовнігів
скоротилось вдесятеро, і сьогодні переважна більшість вовніжан – це люди пенсійного віку. На все село – лише 10 діточок. Шкільний
автобус возить на навчання семеро з них
у Калинівку та Військове, малеча виховується вдома. З дорослого населення 5 вовніжан працюють
на аміакопроводі Тольятті-Одеса (Миколаївське управління магістрального аміакопроводу державного
підприємства "Укрхімтрансаміак"), четверо - у фермерському господарстві. Рибальня
з двома човнами витягує з Дніпра коропів, карасів, судака, плотву та
товстолобика. Решта живуть з того, що возять надлишки сільськогосподарської
продукції на продаж у Дніпро. В селі зареєстровано 7 фізичних осіб
підприємців.
Дорога
загального користування Калинівка-Вовніги
знаходиться вкрай у незадовільному стані. Обласна влада
давно обіцяє дефектно-ямковий ремонт.
Так, газета «Вісті Придніпров’я» від 16.06.2019 року повідомила, що заступник голови
Дніпропетровської ОДА збирається у Вовніги з приводу вирішення проблеми дорожнього
покриття. Але результату досі нема. Та і дефектно-ямковий ремонт вже не допоможе,
потрібна повна заміна дорожнього покриття. Щодо автобусного сполучення, то і Військова
сільрада і Солонянська РДА неодноразово зверталися
до ВАТ «Автопромінь» щодо
відновлення перевезення до с. Вовніги хоча б на
літній сезон, але і тут справи
кепські.
Депутат
Військової сільської ради Світлана Сміюха переконана, що саме
відсутність транспортного зв’язку та
проблеми з працевлаштуванням і є
головними чинниками того, що люди полишають село і їдуть жити у інші міста. І з цим важко не погодитися. Мешканці навколишніх
Калинівки, Башмачки і Військового мають можливість їздити на роботу у місто
автобусом. Вовніжани ж цього позбавлені, бо відрізані
від усього світу. Раніше навіть катер ходив у Дніпро та Запоріжжя, та зараз про це смішно й
згадувати.
Орендарем
земельних ділянок сільськогосподарського призначення у Вовнігах є
СТОВ «Агромайстер». Якщо
у 1991 році в селі нараховувалось 52 корови, то сьогодні їх аж чотири. Тримати
велику худобу нерентабельно та й випасати
особливо нема де. Пасовища скоротилися,
вся земля навкруги розпайована.
Інфраструктура
Вовнігів – це церква,
магазин та фельдшерський
пункт. За адміністративними
послугами доводиться їхати у Солоне або Військове, а це п’ять кілометрів пішки до Калинівки, звідти - автобусом,
який курсує тричі на день, якщо не зламається.
Декілька років вовніжани
потерпали від відсутності водопостачання.
Через дірки у трубопроводі вода лилася посеред вулиці і долилася до того, що частина
вулиці Іванівської вниз від магазину заросла бур’янами, які нема кому викосити. Об’єднаними силами
громади, СТОВ Агромайстер» та Військової
сільради водопостачання нарешті відновлено,
але вода в трубах такої незадовільної якості, що споживати її не можна, а зрошувати
город недешево.
Депутат
Військової сільської ради Костянтин Нікітенко розглядає занепад Вовніг як досить очікуване явище, бо села зникають
через 20 років після того, як там зникає
школа. А початкова школа закрилась у Вовнігах десь 50 років тому. Тож не дивно, що поступово село
перетворюються на дачний
виселок. Наразі тут
проживає десь 40 дачників, тобто половина постійного населення. Керівник СТОВ «Агромайстер» Володимир Похвальний не
бачить нічого поганого в тому, якщо Вовніги остаточно
перетворяться на дачне сільце. Тут є
електроенергія, газ, яке не яке водопостачання, мальовнича місцевість.
Принаймні село залишиться на мапі.
Пак і
тут не все гаразд. До Калинівки мене запропонували підвезти потенційні дачники - подружня пара з Кривого Рогу, які поверталися з Вовнігів з витріщеними очима. Після оглядин будинку і замуленого
берега, вони бажали одного - якнайскоріше покинути це «мальовниче
місце на березі Дніпра». Пояснили тим, що від річки тхне гниллю і це не те село, де б вони хотіли доживати свого віку. Тож не можна не оминути екологічні проблеми. Вчені
кажуть, що внаслідок будівництва каскадів ГЕС, швидкість течії
Дніпра зменшилася на порядок, тож
самоочищення Дніпра від усього того, що у нього скидає вся Україна,
стало неможливим. Наразі цвітіння води
біля Вовнігів і смуга жабуриння сягає десь 20 метрів від берега, а подекуди доходить і до 70
метрів. Ще інженер Іван
Александров у своєму проекті ДніпроГЕСу зазначав, що водосховище замулитися
майже повністю за 160 років. До того ж аміакопровод Тольятті-Одеса відноситься до
хімічно небезпечних об'єктів, 20-річний
гарантійний термін експлуатації якого закінчився ще в серпні 1997 року. Перехід
через водойми вважається одним з найбільш небезпечних ділянок на протязі аміакопроводу. Таким є вантовий (висячий) міст
розташований в "Південному" створі річки Дніпро що знаходиться в
районі с. Вовніги.
Голова
Військової сільради Олена Плахота чудово знає всі проблеми села і має надію, що
ситуація покращиться, коли у процесі децентралізації Вовніги увійдуть до складу ОТГ.
Тож перед
цим майбутнім ОТГ постануть всі питання,
описані вище: принаймні забезпечити село питною водою, відремонтувати 5 кілометрів дороги, пустити рейсовий автобус, хоч трохи очистити беріг від мулу та жабуриння.
І це не є якісь надзавдання. Зрозуміло,
коли зникають села десь на периферії
цивілізації. Незбагненно, коли на
очах хиріє прибережний населений пункт у 40 кілометрах від обласного
центру.
Ірина Коновець-Поплавська,
Немає коментарів:
Дописати коментар